Порошенко примет участие в Объединительном соборе украинских церквей – источник
Врачи рассказали об опасных последствиях эпиляции
Австралию атакуют колонии красных муравьев
История Свято - Введенского храма поселка Водянское Добропольского района

ДА ПРЕИСПОЛНИТ БОГ ВАШИ СЕРДЦА СВОЕЙ БЛАГОСТЬЮ СВОЕЙ МНОГОЙ ЛЮБОВЬЮ - ДО ТАКОЙ СТЕПЕНИ, ЧТОБЫ ВЫ СТАЛИ БЕЗУМНЫ, ЧТОБЫ ВАШ УМ БЫЛ УЖЕ ОТОРВАН ОТ ЗЕМЛИ И ОТНЫНЕ ПРЕБЫВАЛ БЛИЗ НЕГО, НА НЕБЕ.
ТАК СТАНОВИТЕСЬ ЖЕ БЕЗУМНЫ ОТ БОЖЕСТВЕННОГО БЕЗУМИЯ БОЖИЕЙ ЛЮБВИ!
ДА ОПАЛИТ БОГ СВОЕЙ ЛЮБОВЬЮ ВАШИ СЕРДЦА!
Благословление Старца Паисия Святогорца

...Община Свято-Введенского храма Горловского Епархиального управления Московского патриархата была зарегистрирована в 1990 году в поселке Водянском по улице Октябрьская, 34. Открытие этого храма, можно сказать, имеет историческое значение, так как храм строится в километре от хутора Красноярское.
Я, раба Божия Неонила, родилась в 1939 году. Мои родители, проживавшее здесь, по маме были переселенцы с Черниговской области еще в двадцатых годах. Хутор этот назывался Черниговским, так как многие были переселенцы с Черниговской области. Располагался он в ложбине. Две большие улицы, примерно 3 километра длиной.Во время войны этот хутор заняли немцы. Они притесняли людей живших в хуторе, забирали у жителей все что могли: картофель, хлеб, у кого была коровка - забирали молоко.
На самом краю хутора немцы сделали сильное укрепление. Там, где было колхозное управление, расположился немецкий штаб, цистерны с горючим, пушки и т.д.
Моя бабушка Улита и еще одна бабушка, Акулина, решили обойти хутор с иконой Божьей Матери. Они очень боялись, так как немцы ходили с собаками наводившими страх на народ.
Одной женщине, жительнице села, приснился дивный сон. Будто слышит она женский голос: Куда собрались бабушки идти (названы были имена), то пусть идут, не боятся, потому что на Ваш хутор идет большое бедствие.
Эта женщина нашла этих бабушек и передала все, что слышала во сне. Это укрепило их решимость. Они берут икону Матери Божьей в полотенце, и вместе с моей сестрой (ей было тогда 6 лет) идут вокруг хутора с иконой, не боясь встречавшихся немцев. Идут-идут, поставят икону, и на коленях со слезами молятся. Так они обошли весь хутор.
И вот красные наступают со стороны северо-запада, а немцы с юго- востока. И как раз в этой ложбине, где находился наш хутор, должны были встретиться. Даже у нашего летчика, который приезжал к своей матери в наше село после войны, поле боя было помечено на карте, и он думал, что уже не существует этого села. В это время два советских солдата вышли из окружения ночью, зашли в одну избу и спросили хозяйку немцы в селе или красные. Она ответила, что немцы, и показала где находится немецкое укрепление, и в какую сторону им идти к своим.
И вот, по Божьему управлению, был дан удар красных именно в ту точку, где находилось немецкое укрепление в конце хутора. Немцы были в панике и бежали, хотя загорелись только две хаты в хуторе и те были спасены. Все обошлось хорошо. Немцы отступили. Все хаты остались целы и жители живы.
В молитвах Матери Божьей хотела моя бабушка узнать кто же спас их хутор.
И снится ей как-то сон.... Как они шли втроем, Как ставили икону под кустик, как молились. И стоит так икона Божьей Матери под кустом, бабушка испугалась, что забыли икону. Но вдруг из иконы выходит Божья Матерь и говорит: Посмотри, какое бедствие шло на Ваш хутор - и показала в ту сторону, где было сильное укрепление немцев. Бабушка посмотрела и увидела сильно темную тучу с багрово-красными оттенками. Матерь Божья и говорит: И вот, как Вы вынесли меня, и стали молить и плакать, то руки я вот так развела, и раскрыла свой омофор...
Бабушка, во сне увидев такую страшную тучу, испугалась и стала во сне кричать, пока ее не разбудили. Проснувшись, она пошла в каждую хату, рассказывая сон со слезами. И решили хуторяне отблагодарить Матерь Божью за спасение ее, и в первый ближайший праздник Матери Божьей молиться и готовить обед. Это и был праздник Введение во храм Пресвятой Богородицы. Впоследствии он стал нашим храмовым праздником.
Год молились в бабушкиной хате. Читали псалтырь, читали акафист Божьей Матери с канонами, пели что могли. После постного обеда (был пост) бабушке несколько раз снилось, что открывался потолок, и все поднималось на небо со столами и даже с посудой.
Прошли годы. Бабушка прожила долгую трудную жизнь и умерла в 90 лет. Умирая, сказала: Прощайте всем, всем злым людям! Господь рай открыл! Аллилуйя, Аллилуйя, Аллилуйя.... И отошла ее праведная душенька.
Остались в живых мама и тетя. Отец погиб на шахте Белозерской. Я вышла замуж. Жила в поселке Водяное, который построился в шестидесятые годы. Каждый год отмечали этот праздник в нашей хате. Но со временем на него стало мало людей приходить. Забылось военное горе. Мама, в последний раз за столом с людьми, говорит им: Церкви уже открылись, Не будем уже собираться здесь у нас. Поедем в церковь и там отслужим благодарственный молебен без обеда. Так и решили. А я, грешница Неонила, говорю: А я буду продолжать праздник!. Это я сказала даже без всякого размышления.
И так мама, пока была в силах, с некоторыми женщинами из села ездила в церковь, служила благодарственный молебен Царице Небесной. Я же забыла про свое обещание. Да и как бы я это совершала!? Я с мужем работала и подымала четверых детей. Было трудно. Однако ездили в церковь в г.Красноармейск, в пос.Новоэкономическое.

Вступ.
В невеличкій лині, між двома ставками, що з'єднувалися невеликими струмками, серед верб, лозняку та вишень з'яблунями, розляглися дві вулиці. Називали їх Чернігівський хутір. А Чернігівський тому, що там жили люди з далекого Чернігова (в минулому Чернігівська губернія). В 1922 році переселили їх сімями, з усім господарським майном. Переселяли їх освоювати Донецький кряж. Це були працьовиті, доброзичливі, гостинні, набожні люди. В цьому хуторі жила і вдова Гордієнко Наталія Іванівна, маючи чотирьох дітей, стару матір Улиту, та свою сестру Маряну - калічку з дитинства. Чоловік Наталки загинув у шахті в 1949 році.
Спогади найменшої доньки.
1953 рік. Наталка до доньки: Злазь з вишні, Тонечко! Хутенько вмийся, помий руки, ніжки, та підемо до крамниці, купимо тобі тухільки до школи.
-Мамо! Я вже все зробила! А підемо як - по вулиці чи навпростець через Кулички?..
-Навпростець, доню, через поле.
-Мамо, а чому поле називають Куличками?
-Бо тут при німцях дуже жорстокі бої були. Та й зараз хлопці з нашої Чернігівки воюють з водянськими хлопцями. Восени яблуками, зимою сніжками із- за дівчат.
-Мамо! А що це за така залізна тринога тут на горі стоїть самотньо?
-Батько твій колись мені казав, що це сама висока місцина якоїсь верхівки, чи пагорба.
-Мамо! А якщо вона сама висока і якщо тут збудувати церкву, вона буде видко до церкви, що в селі Гришино?
-Мабуть ні, доню. Це дуже далеко. Ти ж знаєш, що в ту церкву ви з бабусею йшли дуже довго - з раннього ранку і аж до заходу сонця.
-От жаль, мамо, а то б я Василькові втерла кирпу, щоб він не хвастався, що їхня церква найкрасивіша на всій землі.
-Який Василько, доню?
-Онук баби Марії, що брала нас на ночівлю, коли ми ходили до їхньої церкви. Ну, що в Гришині, памятаєш?
-Ой, доню, хто ж цю церкву тут буде будувати?! Хоча б милосердний Бог наш та його матір Цариця Небесна не допустили руйнування тих церков, що лишилися.
-Мамо, а хто ж їх поруйнував?
-Нас там не було. Ми не бачили, то й не знаємо.
Спогади самої старшої Наталчиної дочки.
1943 рік. Боже мій милосердний! Як же це було давно і водночас недавно! Кінець літа, початок осені. Німець лютував, бо його змусили відступати.
Бабусі Улиті приснився сон, що на хутір йде велика чорна-причорна хмара, ось- ось накриє хутір. З переляку, що це кінець світу бабуся прокинулася. Чомусь було тихо. Не летіли снаряди ні з півдня, ні з півночі. Чомусь мовчали Никанорівка і Привітна. Хутенько одягнувши жакетку Кулішка побігла до Жучихи. Прибігши, розповіла Уляні свій жахливий сон.
-Щось треба робити, щоб зберегти наш хутір. Чула? Наші війська відступили до Ніканорівського лісу, а німець, кажуть, що вже в Гришино. Не доведи Боже (перехрестилася на покут Уляна) в наш хутір вступить німець, а наші вдарять по ньому катюшами, то від хутора нашого не лишиться і кущика. Це буде жахливий бій. Отож і твоя чорна хмара.
Так мовила Уляна Улиті:
-О, боже наш милосердний, о Цариця небесна, що ж нам робити? Як зберегти хутір де лишилися тільки старе, мале та немічне. Якось треба нам молитися та просити Царицю нашу Небесну, Божу Матір, щоб вона допомогла нас врятувати.
Забідкалася Улита...
-А де ж нам молитися? Куди йти, як он снаряди летять то з одного бугра, то з іншого?.. - розвела руками розгублено Жучиха.
-Ну, то й що ж, - відповідає рішуче Улита. Візьмемо ікону Божої Матері, та й обійдемо весь хутір кругом молячись їй, та прохаючи її, Небесну Царицю, земну заступницю нашу. На неї єдина надія.
-Еге ж, - згодилася Уляна. Тільки ж треба влучити таку хвилину, як ось зараз, щоб затихла стрілянина.
Улита схаменулась, підхопилась і до дому бігцем. А на завтра і німець в хуторі...
На другу ніч жінці Уляниного брата теж приснився сон...
До хати зайшла якась жінка (по одязі як монашка) і каже: Іди до Уляни та
скажи їй, що нехай вона йде до Улити та й зроблять те, що вчора задумали, бо йде велика біда на хутір.
По цьому Настя прокинулась та через вишняк хутенько до Уляни почимчикувала. Прийшла та й каже: Улянко! Що ви з Кулішкою вчора надумали робити, то хутчій робіть, бо мені ось такий сон приснився, - та й розповіла Уляні про монашку. Уляна оторопіла віл несподіванки. Адже з Улитою розмова була у них вчора наодинці. Але ж через деякий час, садками, пробравшись до Кулішівського подвіря про Настін сон розповіла Улиті. А в Улиті повна хата жінок та онуків малих. Як почали всі бідкатися, що треба йти, але ж як?.. Німець уже патрулів навкруги хутора виставив, комендантський час запровадив. Страшно ж навіть вийти з двору. Що ж робити?..
А тут шестирічна онука баби Улити, що вешталась під ногами дорослих і каже: Давайте я вас поведу! Я нікого не боюся!
Дочка Улити з завмерлим серцем тихенько промовила: Слава тобі Господи, що він дає вам в проводжатого мою донечку Раїску. І поки що стоїть ще ранкова тиша, то ідіть хутенько.
Зібралися. Зайшли до Уляни по ікону, бо в Улити були всі ікони великі, а в Жучихи була одна не дуже велика, правда трохи темнувата, але ж мати Уляни казала, що там Матір Божа, що тією іконою її до шлюбу благословляли.
Взяли ту ікону та й пішли, молячись, по першій вулиці, навколо хутора. Ставили ікону Божої Матері на перехрестях чотирьох кінців хутора і, з сльозами, молячись Великій Цариці Небесній, просили захистити безвинний люд. Німецькі патрулі їх зупиняли, провіряли їхні жакетки і, дивлячись як тремтять руки у старих, а мале на колінах кладе поклони перед іконою, щось регочучи між собою, на диво старих, пропускали далі.
Десь після двох-трьох таких зупинок страх у бабусь чомусь враз зник. Лишилася лише мета - невредимими обійти хутір. Мала теж чомусь не почувала страху, лише якесь радісне тріпотіння в маленькому тільці. Адже ж і вона допомагає бабусям умовляти Царицю Небесну, щоб захистила хутір!
Так і обійшли весь хутір кругом, молячись - старе і мале. Душею піднесені і осяєні надією на краще, ходоки повернулися до своїх хатинок.
Улита, зайшовши до хати, звеліла всім стати на коліна і молитися Богові, щоб свої люди, які бачили їхню подорож, не порішили на щось зле, і, коли прийдуть наші, не наплескали казна що. Та ще, щоб кожен поклав по три поклони матері Божій, що всі повернулися невредимі.
Саме щасливе обличчя було у малої Раїси. Від захоплення чогось, чого вона і сама не розуміла до кінця. І від такого почуття вона навіть не помітила, що при переході гребельки намочила ніжки, аж до самої кофтини.
А на третій день почався страшенний бій. Летіли снаряди то з однієї сторони, то з протилежної. Три чи чотири рази (це може зясувати тільки військовий папір 1941-44 років) хутір переходив з рук німців до наших червоноармійців. Але, на диво, на хутір снаряди не падали. То перелітали і рвалися аж за кладовищем на околиці, то не долітали і рвалися на Куличках. Лише один влучив в стріху баби Жучихи і стирчав там, як порося, доки не ввійшли в хутір вже з перемогою червоноармійці. Наші солдати і витягли його якось так, що він не розірвався.
І коли фронт був вже за межами України, бабі Улиті знову видиться сон. Начебто стоїть вона у своєму дворі, а в воротах зявляється якась жінка в одязі аж до самої землі. І каже вона Улиті: Ось іди Улито сюди, на вулицю. А вулиця наша починалася де сонечко сходить, а закінчувалася де сонечко заходить.
Улита вийшла на поклик, а жінка їй і каже: Ось глянь на схід, яка біда прийшла на ваш хутір, - та й повела рукою на схід, на дорогу по якій йшли до нас загарбники. І бачить баба Улита темінь в якій страшенно гримить грім і летять звідти снопи блискавок. Здавалося, що ось-ось і небо розколеться на шматки. Остовбеніла Уліта, заніміли руки, деревяними зробилися ноги. А жінка далі й мовить: А ви, як винесли мене за хутір, та як почали просити плачучи, умовляти врятувати ваш хутір, так я ось так звела руки до неба, а потім розвела в різні сторони, то ця страшна темрява з блискавками та громом піднялася високо над землею та й розтанула в вишині.
Улита, трохи отямившись, впала на коліна, хотіла подякувати жінці в низькому поклоні. Підняла очі, щоб глянути на жінку, а її вже немає. Як розтанула. Як ужахнулася Улита, як застогне, що з жаху и прокинутися не могла, тільки мичання якесь, аж доки її дочка Маряна не розбудила. Та й давай матір розпитувати чому вона так у вісні стогнала. Після того, як розповіла Улита своїм дочкам та онукам свій сон, в сімейнім колі на деякий час запанувала тиша. Потім бабка Улита промовила: Треба відмолити молебень Божій Матері, нашій рятівниці, це вона була мені у вісні, та здається десь тут по зимньому ходить і її свято.
- Еге ж, мамо, 4 грудня - підказала Наталія.
-Введення Пресвятої Богородиці в храм - додала дочка Марянка.
-До речі, - продовжувала Наталка, - вчора я була у тітки Уляни, а їй хтось порадив ту ікону, що ви носили навколо хутора, протерти цибулиною, розрізавши її на половинки, щоб хоч трохи зняти ту темінь. Тітка Уляна довго вагалася так зробити, думаючи, що це гріх, адже там повинен бути святий образ. Але від бажання побачити хоча трішки і пізнати назву ікони, вона вже таки ікони протерла цибулиною. І знаєте - ікона трохи посвітлішала і стало видно зображення маленької Божої Матері, яка піднімається по східцях до храму. Це ж дійсно ікона Введення Пресвятої Богородиці в храм.
Після сімейної поради Улита пішла до Жучихи знову, а в подруги сиділи Настя, Параска та Федорчиха. Всі погомоніли, порадилися та й вирішили, що зберуться 4 грудня відмолитися з читкою акафіста Божої Матері, псалтиря, псалмів, а в кінці пообідати разом у кого що є. І так робити кожен рік, вважаючи свято Введення Пресвятої Богородиці в храм своїм хуторським святом. Молитися вирішили спочатку у Насті, тому що дім був великий і пустий поки чоловік та сини на фронті. Потім перейшли до Уляни. А коли з роками трохи спорожнів дім Улити, перейшли до її хатини. І всі роки, доки були живі свідки даної обіцянки, кожен рік 4 грудня збиралися прославляти свою рятівницю, Пресвяту Матір Божію. Не стало бабусь, але ж обіцянки дотримувати продовжували Кулішки Улити дочка Марянка, дочка вдовиця Наталія зі своїми дочками та їх дітьми...




Спогади Гордієнко Антоніни Дмитрівни. Місто Донецьк, 1992 рік.
Повкладавши своїх трьох доньок, попередивши їх, що в завтрашній вихідний вони лишаться з татком, вона теж лягла, тому що завтра треба раненько підхопитися та поїхати до старенької матері, на Чернігівку, відвезти матері глюкозу та дві бутилки Ризького бальзаму, бо у матері нульова кислотність, їсти майже не хоче. Все своє життя вона віддавала великій сімї, ведучи її на всю силу, з молитвами до Бога, зі своєю наукою: Не має слів - не хочу, не можу, не вмію. Є слова - треба вміти, хотіти, не лінитися, не красти, не лаятися, поважати старших, жаліти молодших, добре вчитися, любити свою сімю та Бога. І взагалі, щоб з нас люди не сміялися. Вже стала старенька та слабенька матуся.


Та й Чернігівку вже назвали хутір Красноярськ, а вулиць вже не дві, а чотири. Вулицю, з якої колись вийшли з іконою старе і мале просити Матір Божу про захист хутора, назвали вулицею Мира.
Залишившись в 4 роки без батька, росла Тонечка біля спідниці бабусі Улити. Всім старшим треба було вчитися і працювати, щоб сирітська сім'я не пішла по миру з торбою. Пенсія на дітей у мами була маленька тому, що бачивши її неграмотність, нарахували їй пенсію не вірно. Обдурили. Це з'ясувалося лише тоді, коли виросли та повивчалися. Отож, згадуючи своє дитинство Антоніна заснула. Прокинулася від дивного сну. А приснилося дійсно дивне - наче заходить вона в двір до матері, а у дворі снігу по коліно. Наче літо на дворі, а у матері сніг. Під вікном навколішки стоїть Ліна (середня з сестер), робить руками в снігу луночки і туди садовить розсаду капусти. Здивовано, менша сестра спитала: Лійочка, що ти робиш, з нас же люди будуть сміятись?. А та, посміхаючись, відповіла: Нічого сестричко, сніг розтане і ти побачиш які ще головки гарні наростуть.
Антоніна рідко бачила сни, але ж, як і її бабуся Улита, вона в них вірила безпомилково. Не пішла - побігла на попутку, і вже по дорозі згадуючи свій сон, не могла зрозуміти про що він. Правда згадала: бабуся казала, що сніг - це сміх. О Господи милосердний! Що вони там такого смішного надумали чи вже і накоїли, - тріщало в думках.
Антоніна не вгледіла, як і доїхала, як пересіла на Білицькому перехресті на шахту Водянську №1, і як вмить передолала Куликове поле та опинилася біля материного подвіря. Заходячи в двір вона побачила біля столу під вербою матір і сестричку Ліну, якісь папери на столі. На одному подиху привіталася і зразу в наступ: Що ви тут насміх людям коїте? Мені сьогодні сон дивний приснився. Коли вона його розповіла, Ліна з матірю переглянулися, а потім сестра сказала: Заспокойся, ніхто не сміятиметься від того, що ми збудуємо церкву, там на Куличках біля залізної триноги. Росою вкрилися плечі у Антоніни, щось гикнуло під лівою лопаткою, але не біль, а якесь тепло розлилося в грудях. Тягаря не було, чомусь було легко на душі. Трохи оговтавшись промовила: А за які кошти, Лійочко? Ти уявляєш собі яку махину кладеш на свої маленькі плечі. В тебе ж сімя, як у Омелька, вже внуків куча, та й мама старенька біля тебе. Ми ж всі далеко від вас. Хто ж тобі допоможе? А гроші де брати?.
А Ліна, як завжди сама найспокійніша з усіх, відповідала: З Божою поміччю та надією як завжди на нашу Царицю Небесну збираємо вже по людях. І ти давай скільки зможеш. Рая пообіцяла давати потроху. Вже й староста є і батюшку пообіцяли. Спочатку купимо дім. Перебудуємо на невеликий храм, а далі, по нашим молитвам та з Божої милості, і кошти будуть находити. Потихеньку купимо землю, проект, а далі вся надія на силу нашої молитви і віри.
Так казати легко, а будувати - це не балачки. Моя ріднесенька сестричка так казала, не знаючи скільки їй прийдеться витримати сміху в плечі, тяжких дорікань, які робили її в очах людей без вини винною. Скільки нею буде навколішках пролито перед олтарем і в церкві, і дома, прохаючи у Бога, його Матері і всіх святих дати їй ще трохи сил і терпіння. До останнього дня ходила мама до маленької церкви з болем і радістю дивлячись, як дуже повільно, але ж зпинається не ніжки їхня церква. Мама казала своїй меншій дочці: Донечко! Я вже на бозій дорозі, скоро девяносто, а може й не доживу до девяносто. І мабуть до нової великої церкви теж не доживу. А знаєш, як лягаю спати, заплющу очі і бачу наш храм в золотих куполах.
І зараз, коли минуло так багато часу, приїжджаючи на свою Чернігівку і підходячи до своєї церкви, дивлячись на її вже вкриту голівку і знаючи, що метан білий, Антоніна Дмитрівна чомусь бачить купол золотий, хоча і дивиться крізь окуляри. А сестричка вже й сама овдовіла. Вже маючи правнуків, все біжить, плаче і молиться, то сторожа треба підмінити, то щось на стройці розгрузити допомогти, то будівельників пригостити молочком що донька їй принесла. А що ж і служба, і просквірки пекти. Молоді не хочуть приїхати до бідної церкви ради спасіння своєї душі, сім'ї та миру. А ніжки її вже не хочуть слухатися - маленькі, худенькі. Серденько все частіше в зашпори заходить. Тільки безмежна любов до Бога, його матері Пресвятої Богородиці не зменшилася, а навпаки - стала що сильнішою і зовсім одним єдиним з її рухом і тілом. І всі святі дають їй сили робити для церкви все, що вона може, а іноді і майже неможливе зробити. Через три роки - сімдесят! А так їй хочеться дожити до служби в своїй церкві-храмі Введення Пресвятої Богородиці в храм.
Гордієнко Раїса Дмитрівна. 2006 р.
Рідна моя Батьківщина! Цілую землю тую святую, як приїжджаю сюди, бо по волі долі своєї я в 17 років покинула рідне гніздечко, бо треба було сиротам шукати долі в людях. Мені вже сьомий десяток підходить до завершення. Ні на що не скаржуся в житті, тому що добре усвідомлюю, що людина кує своє щастя по милості Божій, а милість та по молитвам людини до Бога, та її земним ділам. І тільки декого не можу зрозуміти, як можна не любити ту святу цяточку, де ніженьки дитячі ходили, де сонечко тебе вперше обігріло і вперше посміхнулося твоїм першим крокам. А зараз одне бажання: побачити на власні очі справжню церкву на наших Куличках, на околиці Чернігівського хутора, який зберегла своїми ручками Цариця Небесна.
Як же довго цей храм піднімається до сонечка! І я, як і мої сестри, не на одну мить ніколи не забувала про нашу церкву. Як тільки могла допомогти хоч трішки, їхала до неї, бо знала, що Водянська шахта вже закрилася, а на хуторі пенсіонери. Пенсія маленька, а спонсори, яких зараз прості люди називають крутими, не помічають або ж не хочуть помічати такий храм, що на всі чотири сторони вільний сонячному сяйву - коли сходить сонечко сяє воно на храм і коли заходить. Вони не знають того, якою пам'яттю закарбована назва цього храму, чиє свято носить назва цієї церкви, скільки сльоз ллють нащадки тих, хто знає початок цього велич-храма до свята Введення Пресвятої Богородиці.
Гордієнко Р. Д.
Гордієнко Л.Д.
Гордієнко А. Д.

18.03.2018 21:00 norubric
России жители "ДНР" больше не нужны: Москва поразила оккупированный Донбасс неприятным решением
Вслід за тарифами в Україні різко підскочили ціни: приготуйтесь до голодування
Українці терміново здають євробляхи за копійки: почалося
Рецепт, який неможливо зіпсувати: ніжна сирна запіканка
3 техніки, здатні зробити твоє інтимне життя ідеальним: розслабся та отримуй задоволення
Як познайомитися з чоловіком: 6 фраз, які допоможуть тобі знайти своє щастя
Уколи ботоксу перетворили молоду красуню на монстра з фільму жахів: відео 18+
Забула про одяг і сором: Ірина Шейк виклала селфі з ванної, і там є на що подивитися
"Україна вирішила це питання креативно": уряд боляче вдарить по вашим пенсіям, закон вже прийнято
Україна втратила контроль над трьома областями: поліція та армія безсилі
Нібіру вперше зняли на камеру: планета-вбивця вже близько

Нібіру вперше зняли на камеру: планета-вбивця вже близько
Дочка Кошового з "95 кварталу" облисіла, щоб повернути тата
"Мати в сльозах, стоїть на колінах і молиться": копи масово забирають молодих українців
Під Одесою пролунав страшний вибух, постраждалих розвозять "швидкі"
Возвращать нет смысла: в Украине сделали неожиданное заявление по Донбассу
Россия предупредила Украину о большой войне на Донбассе
Нервничал и перебивал: видео с опозорившимся Путиным взорвало Сеть
Известная певица рассказала, как целовалась с Зеленским
Дорн обвел вокруг пальца украинцев
Российский певец гневно высказался о Путине: Возмездие будет хуже
Украинцы назвали главных коррупционеров
Украинцы назвали главных коррупционеров
Победа будет за Украиной: капитан судна «Бердянск» поразил своим поступком в российском суде
Стало известно, как живут россияне на границе с Китаем
В сети высмеяли сокрушительное фиаско ракеты Путина
В Украине бум разводов: нотариусы сообщают подробности
Евробляхи — на мусор: почему украинцы массово бросают авто
Скандальный депутат Парасюк устроил ДТП в центре Львова
Украинцев массово лишают субсидий: это только начало
Путин угрожает Киеву ракетным ударом
Поблажка «евробляхерам» от Рады: кому повезёт
Тело легенды 90-х нашли с рукой в позе, держащей самое дорогое: в гроб так и положили
Тело легенды 90-х нашли с рукой в позе, держащей самое дорогое: в гроб так и положили
I’ll be back: cуд восстановил Насирова на посту главы ДФС
Ушел из жизни знаменитый российский актер, который снялся в проклятом сериале
Полный беспредел: оккупанты собираются изменить границы Крыма